США мають намір варити Росію повільно, як жабу: Жданов – про зняття обмежень на удари по РФ

Зняття обмежень на удари далекобійними ракетами по Росії залишать її солдатів без їжі та патронів, призведуть до перемоги України та розвалу РФ, вважає Жданов.

Україна вже давно просить США дозволити бити не тільки по російському прикордонню, а й завдавати ударів американською далекобійною зброєю по військових об'єктах на території Російської Федерації. Зокрема, йдеться про аеродроми РФ, з яких третій рік поспіль ледь не щодня здіймаються російські літаки, що запускають смертоносні ракети по українських містах. Під час нещодавнього візиту до США міністр оборони України Рустем Умєров передав високопоставленим представникам американської адміністрації список цілей у глибині російської території, які Київ хоче вражати далекобійними ракетами західного виробництва, насамперед, американськими ATACMS.

Право України завдавати ударів по військових об'єктах у глибині території Росії визнає низка європейських країн, зокрема, днями про це заявив міністр закордонних справ Чехії. Однак Вашингтон поки що твердо стоїть на своєму.

Як повідомило видання The Economist 2 вересня, наступного тижня на полях щорічної Генасамблеї ООН у Зеленського буде останній до американських виборів шанс переконати Байдена переглянути позицію щодо обмежень на використання американської зброї для ударів углиб Росії.

Військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов в інтерв'ю Главреду розповів, наскільки ймовірним є те, що США все ж таки дозволять Україні бити вглиб території РФ американською зброєю, як цей дозвіл і надання необхідної кількості далекобійних ракет змінять хід війни, чому зняття цієї заборони у поєднанні з Курською операцією створить для України чудову перспективу перемоги у війні, а також які катастрофічні наслідки це може мати для Росії.

Яка ймовірність, що США знімуть обмеження на удари вглиб території Росії їхньою зброєю? Поїздка в Штати Умєрова і Єрмака, під час якої американцям передали список цілей на території РФ, дала якісь зрушення в цьому процесі?

Думаю, що каталог цілей, який повезли до Сполучених Штатів Америки окремі посадові особи, не має стосунку до мети самого візиту. Тому що позиція США з цього питання чітка і зрозуміла. Точно так само було і щодо літаків. Сьогодні тільки ледачий не сказав про те, що Україні потрібно надати можливість завдавати ударів на всю дальність досяжності американського озброєння. Я вже навіть не назву жодного політика або чиновника Євросоюзу, який би не сказав про це. Але – США твердо стоять на своєму.

Тому збереження обмежень щодо завдання ударів по території Росії американською далекобійною зброєю – це виключно політичне рішення Джо Байдена. І навряд чи воно найближчим часом зміниться.

Тут може бути два варіанти: або це рішення не зміниться взагалі до зміни адміністрації Байдена, тобто ще щонайменше пів року зберігатиметься заборона; або воно може змінитися з початком передвиборчої кампанії наприкінці вересня-початку жовтня або ближче до дати виборів, бо, можливо, Демократична партія США захоче використати факт переваги американської зброї над російською. Однак я думаю, що ймовірність другого варіанту мінімальна.

Мабуть, у США є якийсь свій сценарій ведення цієї військової кампанії, і вони чітко його дотримуються, хто б що не говорив. У Білого дому якесь своє бачення, і він чинить так, як вважає за потрібне. Тому я вже навіть не сподіваюся.

Потрібно покладатися на те, що у нас є. Є у нас дрони, тож їх потрібно клепати масово і запускати партіями по 160 штук по російських об'єктах, бомбардуючи все, що ми можемо розбомбити.

Чому США так противляться цьому рішенню, так бояться зняти ці обмеження? Адже Україна наголошує, що цілями будуть виключно російські аеродроми і військові об'єкти.

Тому що це здатне створити паніку всередині Росії і призвести до її розвалу. А розвал РФ – це те, чого найбільше бояться США.

Річ у тім, що проти цих ракет немає засобів, і сьогодні російська ППО показує, що з балістикою вона взагалі впоратися не може. Подивіться, що ми робимо в Криму – за три літніх місяці ми винесли там більшу частину сил противника: ми витиснули звідти Чорноморський флот РФ, рознесли практично всю ППО, знищили радіотехнічні частини та вузли зв'язку, причому державного рівня.

А тепер уявіть таку саму роботу на глибину 300 км територією Російської Федерації. Ми ж так винесемо всю логістику росіян, і тоді завтра російський солдат залишиться без їжі, води і патронів. І що тоді? А тоді перемога України у війні.

Що може стати переломним моментом для США, після чого вони знімуть заборону?

Важко сказати. Ми ж не знаємо, яких розмірів айсберг, а бачимо тільки його вершину. Я вважаю, що США нашими руками хочуть максимально послабити військову міць Росії, тобто дати можливість РФ вичерпати всі свої військові потенціали. За винятком ядерного. Штатам потрібна ослаблена, але не розвалена Росія.

Хоча американці, як і з Радянським Союзом, помиляються в ментальності і, навпаки, запускають усередині Росії незворотні процеси, які можуть привести її до розвалу. Штати думають, що зварять Росію повільно, як жабу: доведуть її до фінансової кризи, до максимального ослаблення військової машини, і нова еліта, яка усуне Путіна від влади, готова буде сісти за стіл переговорів і почати все з чистого аркуша, звісно, на умовах США. І Штати так вкотре доведуть, що вони – геостратегічна країна, здатна вирішувати світові питання.

Тобто справа не в тому, що США бояться якоїсь ескалації з боку Росії? Після початку Курської операції часто жартують, що, мовляв, виявилося, що "червоні лінії" Кремля вельми гнучкі й легко зсуваються.

Що стосується "червоних ліній", то у Путіна або червоний фломастер закінчився, або він білого кольору. І його "червоні лінії", схоже, білого кольору.

Курська операція рознесла вщент найголовніший міф – міф про те, що Росія є імперією. Адже імперія, яка не здатна захищати свої кордони і готова втрачати території, нехай навіть тимчасово, – це не імперія.

Курська операція має не стільки військове, скільки величезне політичне значення. Військових завдань там мінімум – розгром армії ворога на його території й утримання цієї території під контролем. А от політичні наслідки цієї операції будуть далекосяжними. І ці наслідки відображатимуться на світовій тенденції подальших збройних конфліктів і подальшого вирішення проблемних питань.

Припустимо, Китай може тепер сказати: "Та нафіг нам зв'язуватися зі США і Тайванем, якщо свою тисячу квадратних кілометрів ми можемо взяти в Росії. І нам нічого за це не буде". Тим більше, армії у Росії на Далекому Сході немає – всі армії з Далекого Сходу і морська піхота Тихоокеанського флоту сьогодні воюють в Україні. Адже Китай уже на контурних картах і в підручниках історії переніс свій кордон на кордони станом на 1860 рік, коли Російська імперія відхапала у нього Північний Китай. І в підручниках пишеться, що все це – історичні китайські землі.

Тож Китай такий варіант цілком би влаштував. А ось Індію – точно ні. Тому що в Індії два проблемних штати: один розірваний Китаєм – 50 років тому Піднебесна анексувала частину індійської території, а також із Пакистаном у Індії постійні бойові дії. Тому погодитися на мир в обмін на території Індія ніяк не може. Тому Моді й приїжджав до Києва, найімовірніше, запитував, чи згодна Україна на мир в обмін на території.

Від того, як закінчиться війна Росії та України, дуже багато залежить: її результат визначить нову модель наступного світопорядку, і далі так завершуватимуться конфлікти – це буде шаблон.

Ось що таке наша Курська операція: фактично сьогодні нашими руками пишеться новий світовий порядок.

Напевно, ще потрібно почекати і побачити, як розвиватиметься і чим завершиться Курська операція.

А це вже неважливо.

Якщо говорити про розвиток Курської операції, то дуже важливо, щоб наш Генштаб не переграв сам себе, тому що потрібно чітко відстежувати можливості розширення підконтрольної нам там території та зони бойових дій. Постійно потрібно дивитися і відповідати собі на питання про те, чи можемо ми утримати цю територію. Потрібно бути готовими в будь-який момент зупинитися і рити окопи, причому рити дуже швидко.

Уже зараз ми створюємо систему опорних пунктів, або вузлів оборони, але в глибині контрольованої території. Я ж кажу про передній край, який постійно рухається, і там ніяких окопів ніхто не риє. Ми ведемо маневрену війну і маневреними діями, в основному рейдового характеру, просуваємося вперед на Курщині.

Чому ворог не може нас зупинити? Тому що росіяни намагаються прив'язатися до окопів і опорників, а ми їх обходимо. Ми не б'ємо в лоб, а обходимо, беремо в оточення і змушуємо здатися або видавлюємо їх із цих опорників.

Скільки б Путін не упирався, але соціальна і політична обстановка всередині Росії змусить його знімати війська з основного фронту і формувати фронт у Курській області. Коли він буде це робити, нам потрібно буде дуже швидко окопатися.

Наші військові кажуть, що зараз Росія знімає війська з усіх напрямків, крім Покровського. Але не варто забувати, що це її перші спроби зняти війська, тобто вона їх забирає не з фронту, не з першого ешелону, а з другого ешелону – війська, які вивели на доукомплектування і переформування. Тих, кого ми пошарпали на передку, відвели від переднього краю, і от саме їх намагаються зараз відправити в Курську область. Кремль буде змушений дати добро російському генштабу на те, щоб знімали війська з фронту, тому що бракує сил, і Росія намагається заткнути дірки строковиками, а це викликає соціальне обурення.

Чому Путін так болісно ставиться до теми строковиків?

Згадайте перші місяці війни, коли Путін окремим указом наказав усіх строковиків вивести з України і відправити в пункти постійної дислокації. А все тому що обурення батьків, особливо солдатських матерів, змушувало Путіна навіть за часів Чеченських воєн відправляти строковиків додому. Інакше – соціальний вибух.

Зараз російські строковики потрапляють у полон і гинуть, тому що вони не підготовлені. І в Росії починається хвиля обурення. Так, наприклад, уже з'явилися петиції на сайті президента РФ і Держдуми РФ. Поки що немає відкритих вуличних протестів, але в російському соціумі йде гаряча дискусія, заклики зупинитися і відправити строковиків додому.

Тому рано чи пізно Кремль зніме війська з фронту. Зараз Росія починає знімати війська з тилу, що не впливає на ситуацію на фронті. Але це не впливатиме на ситуацію на фронті дуже короткий проміжок часу, буквально кілька тижнів. За таких величезних втрат, яких зазнають російські війська, до середини-кінця вересня Росія почне відчувати дефіцит особового складу на наших фронтах.

Вихід буде один – оголосити мобілізацію, і генерали цього вимагають. А Путін боїться, тому що попередня мобілізація 300 тисяч осіб призвела до рекордного падіння його рейтингу.

А мобілізація в Росії вирішила б питання з Курською областю?

Так. Але не зараз, уже поїзд пішов. Протриматися на дефіциті особового складу три-чотири місяці неможливо. Нова хвиля мобілізації в РФ за якістю буде на порядок нижчою, ніж попередня. У ту хвилю мобілізації рекорд становив три тижні – вже через три тижні з моменту оголошення мобілізації ми побачили на фронті перших мобілізованих. Але то був резерв першої черги, таких можна було без підготовки кидати в бій. А зараз піде резерв другої черги, а це ті, кого треба готувати, ті, хто нормативи здають на слабку трієчку.

Взагалі, Курська операція розкрила Росію, як гнійник. Вона показала, що місцеве населення не пішло в ополчення, не взяло до рук зброю, щоб захищати навіть власний дім.

Зараз, наприклад, у Курчатові, місті атомників, порожні вулиці, людей немає, 200 осіб залишилося, поліція втекла, адміністрація теж. Усе, місто порожнє. Приватні фірми риють окопи навколо Курської АЕС і створюють лінію оборони, але вони просто заробляють "бабки". У Курській області немає того, що було в нас 2022 року, коли утворилася Територіальна оборона. Згадайте Тероборону північно-східних областей – про неї легенди складалися, коли ці люди громили російські війська!

Путін не може сказати: "Вставай, страна огромная!". Тому що у відповідь йому "страна" скаже: "Та пішов ти! Ти "СВО" розпочав, от ти і закінчуй. Ми хочемо миру".

Подивіться на те, як росіяни реагують: летять українські дрони – вони запитують "де наша ППО"; наступають українські війська в Курській області – вони запитують "де наша армія". Там усе по-іншому. Це особливості диктатури. З одного боку, Путін усіх може поставити під рушницю, а з іншого – може повторитися 1917 рік, коли армії набридне воювати.

А якщо на тлі такої важливої Курської операції США все ж таки дадуть Україні дозвіл застосовувати свою далекобійну зброю по території Росії, що для нас це означатиме, як вплине на перебіг війни?

Тут комплекс двох моментів: один – зняття обмежень, і це політичне рішення, другий – наявність ракет. Американці, звісно можуть дати дозвіл стріляти, але от тільки стріляти буде нічим.

Якщо розглядати ідеальний варіант, що США знімають обмеження і дають нам 500-600 ракет, то це кардинально змінить війну. Тоді ініціатива одразу перейде на наш бік, і ми семимильними кроками почнемо рухатися в бік фіналізації цієї війни.

А якщо Україна обходитиметься без тих же ATACMS і завдаватиме ударів по території Росії тільки своїми безпілотниками, наскільки затягнеться процес?

Це буде 1:10. У ракеті 300-500 кг тротилу, а в безпілотнику – 30-50 кг. Якщо з ракетами ми могли б за три-чотири місяці кардинально змінити ситуацію на фронті і ситуацію взагалі, то з безпілотниками процес розтягнеться на три-чотири роки.